ЛАМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.
1. перех. Згинаючи або б’ючи з силою, відділяти частини чого-небудь або розділяти щось на частини. Вітер в гаї нагинає Лозу і тополю. Лама дуба, котить полем Перекотиполе (Шевч., І, 1951, 153); Надвечір скресає річка й ламає кригу (Коцюб., II, 1955, 259); Раніше, ніж починати снідання, старійшина ламав хліб, брав частку від страв і кидав це у вогнище, бо, як вірили, під ним жили душі пращурів (Скл., Святослав, 1959, 10); // Видобувати або розробляти, розламуючи що-небудь певним знаряддям. І світа божого не бачать, не знають, Під землею камень [камінь] ламають (Шевч., І, 1951, 285); Життя — важкий подвиг.. Працюй до знемоги незмінним борцем. Конай та одужуй, покою не май. Шляхи вік прокладуй та гори ламай (Граб., І, 1959, 314); // Відокремлювати листя або плоди від стовбура. Вони страхались, щоб часом хто не вгледів, як вони ламали чужу калину (Н.-Лев., II, 1956, 173); Вони різали соняшник, ламали кукурудзу, орали на зяб (Ряб., Золототисячник, 1948, 46).
Лама́ти ру́ки (па́льці) — про жест, який є виявом сильного горя, страждання, хвилювання і т. ін. [Козак:] Білих ручок не ламай. Карих очей не стирай. Мене з війни із славою К собі дожидай! (Кроп., V, 1959, 274); Ламаю пальці я з тонким нервовим хрустом, ходжу з кутка в куток у тиші голубій (Сос., II, 1958, 122).
2. перех. Робити непридатним; руйнувати, псувати ударами. Він бив машину що було сили, помагав правою лівій руці, крутив головки гайкам і ламав все, що вдавалось зламати (Коцюб., II, 1955, 91); — А навіщо вам вибої? — А щоб колеса ламати! (Вишня, І, 1956, 370); // Робити вільним вхід, прохід, доступ куди-небудь у щось, руйнуючи перепону. — Не пускають нас,— ламай двері, бий вікна. Усе трощи (Мирний, IV, 1955, 185); [Будівничий:] Ламайте, хлопці, стіну, щоб видніше. (Робітники ломами й сокирами ламають стіну, вона незабаром падає. Одкривається вид на шкляну гору) (Л. Укр., II, 1951, 204);// Різкими рухами розділяти на частини, порушувати єдність чого-небудь; розривати. Земле, моя всеплодющая мати,.. Сили рукам дай, щоб пута ламати (Фр., X, 1954, 12); // військ. Руйнуючи, псуючи, переборювати опір (звичайно про наступ на ворога). [Благонравов:] Командуючий армією Огнєв залишає заслон, а сам з наданою йому групою кінноти Колоса ламає ворожу оборону (Корн., II, 1955, 20).
3. перех., перен. Рішуче відкидати що-небудь традиційне, усталене; руйнувати, знищувати ..бути революціонером-значить ламати все шкідливе, віджило найрішучіше, найнещадніше (Ленін, 25, 1951, 300); В труді ми йдем од бою і до бою, тьму перешкод ламаєм недарма (Сос., Близька далина, 1960, 293); // Рішуче міняти (характер, звички). Нашу славну п’ятирічку закінчити щоб раніш, треба нам ламати звичку, почувати молодіш (Тич., II, 1957, 211); Лише один довго-бровий Яків Данько.. не захотів ламати свого баришницького норову (Стельмах, II, 1962, 11); // Руйнувати, змінювати на гірше (життя, кар’єру і т. ін.). Шевченко давав широкі узагальнення, викривав розбещеність світської черні, що ламала й калічила душу людини (Життя і тв. Т. Г. Шевченка, 1959, 106); // Порушувати щось, не дотримуватися чого-небудь. [Корж:] У нас єсть закон дідівський — не ми його поставляли, не нам і ламать його (Вас., III, 1960, 56); — Я для чогось побився об заклад з парубками, що притягну з лісу деревину. Воно, звісно, дурне діло заклад, але ж не ламати слова (Стельмах, Хліб.., 1959, 494).
4. перех., перен. Умовляти кого-небудь діяти певним чином. Старости робили своє діло: вони умовляли, уговорювали, підводили, підбивали, ламали стару Сикліту [Секлету] Британову віддавати дочку за Василя Мітлу (Григ., Вибр., 1959, 36).
5. перех., перен. Порушувати звичайний вигляд, звичайні контури. Мала Целінка морщила брівки, ламала губки і з загніваним личком кричала (Фр., II, 1950, 321); Повні, червоні уста [дівчини] щоразу ламала вибачлива усмішка (Рибак, Час.., 1960, 39).
6. перех. і неперех., перен. Викликати хворобливе відчуття ломоти. Ніч бійців не приборкала сном. Хоч і втома важуча ламала (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 135); // безос., що або кому, в чому. Ох-ох-ох! Усе мені ламає, усе болить, чи на негоду, чи що (Дн. Чайка, Тв., 1960, 91); Вечірні випари пронизували косарів, ламало в суглобах… (Горд., II, 1959, 201).
◊ Го́лову лама́ти див. голова́; Лама́ти коме́дію — те саме, що Гра́ти коме́дію (див. гра́ти2). До столу вихилясом вийшов Тихін Фіялко. Він щулився у своїй пере-шитій з солдатської шинелі кацавейці і від хвилювання трохи збивався: — Комедію ти ламаєш, Трохиме (Речм., Весн. грози, 1961, 91); Лама́ти лід див. лід; Лама́ти спи́си: а) (заст.) змагатися в киданні списів на рицарських турнірах; б) (за що, навколо чого) пристрасно боротися за кого-, що-небудь, відстоювати щось. Перше, ніж податись у Шаплик, Сагайдак пішов подивитись на колоди. Може, вони й не варті того, щоб за них ламати списи (Добр., Тече річка.., 1961, 291); Почали виступати по одному. Головним чином ламали списи навколо конкретних кандидатур (Мик., II, 1957, 526); Лама́ти хребта́ — важко працювати, надриватися на роботі. — Послала до нього [куркуля] сина. Ламав там хребта, аж поки почалась колективізація (Гончар, І, 1954, 473); Лама́ти ціну́ за що — оцінювати що-небудь надто дорого, набагато вище його вартості. Зараз він.. скаже, що я шкуродер, бо ламаю таку безбожну ціну за пустякову роботу (Чаб., Катюша, 1960, 112); Лама́ти ша́пку (бриль) перед ким — улесливо, догідливо кланятися, вітаючи кого-небудь (звичайно знявши головний убір). Всяк бриль лама перед старим [владикою] (Граб., І, 1959, 249); Ні перед ким не ламав шапки Кифір Авдюк (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 144); Лама́ти язи́к чим — про вимову важких, незрозумілих слів. Нащо б, здавалося, тріпати мозок, ламати язик такою маловідомою в світі мовою? (Ле, Міжгір’я, 1953, 34).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 441.