ЛЕ́ЖЕНЬ, жня, ч.
1. розм. Те саме, що лежебо́к. — Вставай, лежню, ранок недалеко (Стельмах, II, 1962, 360); [Терпилиха:] Петро добрий парубок.., він не лежень, трудящий, з ним обідніти до злиднів не можна (Котл., II, 1953, 18); Бісові лежні так позав’язували мішки з борошном, що як віз похилився набік, один мішок, скотившися, розв’язавсь (Гр., І, 1963. 457).
◊ Ле́жнем лежа́ти див. лежа́ти.
2. спец. Те саме, що лежа́к 1. Стара жінка з дівчатами вилізли на горище. За лежнем була купа старого дрантя (Перв., Невигадане життя, 1958, 270).
3. Брус або колода, що звичайно лежить на землі і служить основою для чого-небудь. Для прошпарювання бочку встановлюють на лагах або лежнях (Сад. і ягідн., 1957, 297); А замшілі дубові мости через рів невідомо коли й підіймалися, бо вже заросли їхні лежні на берегах рову густою травою (Загреб., Диво, 1968, 159).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 471.