ЛИЦЮВА́ТИ1, ю́ю, ю́єш, недок., перех. Перешивати, роблячи спідній бік лицьовим; перелицьовувати. Сім раз відріза́ли — довга, сім раз лицювали — нова (Укр.. присл.., 1955, 318).
ЛИЦЮВА́ТИ2, ю́є, недок., неперех., діал. Личити. Її рум’яні лиця і палкі, на всі боки стріляючі очі зовсім якось не лицювали до тої жалоби (Фр., III, 1950, 414); Туга за минулим і старим не лицює молоді (У. Кравч., Вибр., 1958, 261).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 501.