ЛУЗА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех.
1. Розкушувати, розгризати, видобуваючи зернятко насіння, горіхів і т. ін. Онися походжала по світлиці та лузала насіння (Н.-Лев., III, 1956, 64); Вони нервово продовжували розмову, час од часу лузаючи мигдалеві горішки (Досв., Гюлле, 1961, 74); Як гарно лузати смажені гарбузці довгими зимовими вечорами (Донч., Вибр., 1948, 236).
2. Те саме, що лу́щити 1. Лузати кукурудзу.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 553.