ЛЬОНО́К1, нку́, ч. Зменш.-пестл. до льон. Вийшла мати з дітьми в поле: — Нуте, ручки молоді, як оцей льонок пополем — пополуднуєм тоді (Тич., II, 1957, 231); * У порівн. Густо червоніє [Разуєв] від шиї і до білястого, мов витіпаний льонок, чубчика (Логв., Давні рани, 1961, 65).
ЛЬОНО́К2, нку́, ч. Однорічний або багаторічний бур’ян родини ранникових. Льонок звичайний. Один з найшкідливіших бур’янів, поширених в умовах помірного, забезпеченого вологою клімату (Бур’яни.., 1957, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 586.