ЛІ́ГВО, а, с. Заглиблення або інше місце в землі, де живе тварина. Збудував він недалеко від змієвого лігва собі кузню та й задумав, як би звести того змія з світу (Укр.. казки, легенди.., 1957, 225); Не можна, ясна річ, залишати в спокої вовчі лігва і самих вовків, цих ворогів нашого господарства… (Вишня, II, 1956, 275); * У порівн. Хатки стояли, заховавшись, як гриби, біля кореня вікового кедра, як лігва хижих звірів (Донч., II, 1956, 25); // перен., розм. Вбоге житло або постеля людини. Хутко помостила [Одарка] подушку до стіни, а піл заслала рядниною. Стара не перелізла — перекотилася на те лігво (Мирний, III, 1954, 131); * Образно. Шевченко написав свій грізний "Сон", несучи розплату російському самодержавству, .. в Петербурзі, в самому лігві царської оприччини (Літ. газ., 10.ІІІ 1961, 4).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 508.