МАХИ́НА, и, рідко МАХИ́НЯ, і, ж., розм. Важкий, громіздкий предмет, велика споруда тощо. Дві пари волів впростяж привезли до Балабухи на подвір’я прездорову махину. Фортеп’ян ледве вліз у двері (Н.-Лев., III, 1956, 211); Церква чимала махиня, а здається легка така, аж вгору зноситься, мовби летіти хоче (Свидн., Люборацькі, 1955, 19); В приціл він бачив, як важка махина [танк] сунула просто на нього (Головко, І, 1957, 289); Старовинний годинник у дальньому кутку — невкладиста махина аж до стелі заввишки — одноманітним цоканням відзначав повільні коливання маятника (Шовк., Людина.., 1962, 65).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 655.