МУГИ́КАТИ, муги́каю, муги́каєш і муги́чу, муги́чеш, недок. 1. перех. і без додатка. Стиха, невиразно наспівувати. А Петрусь, її єдиная дитина, Гуляв собі пренеповинний В саду та арію якусь Мугикав стиха (Шевч., II, 1963, 246); Микола час од часу мугикав, підсідав до піаніно, брав акорди (Досв., Вибр., 1959, 16).
2. неперех. Вимовляти "гм", "мг" і т. ін. Любим голосом малює [мати] йому картину.. серед малих діток, що одно говорить, друге белькоче, а третє в колисці мугиче (Мирний, І, 1949, 181); Солдат показує фельдфебелю свою записну книжку, фельдфебель схвально мугиче (Ю. Янов., І, 1954, 186).
Мугикати під ніс що: а) тихо наспівувати щось. От і пішла [Домаха].. То сюди, то туди озирнеться, то пісеньки під ніс собі мугиче (Кв.-Осн., II, 1956, 17); Один [юнак] лиш не спить у пітьмі коридора, Тихенько мугиче під ніс "Єрмака" (Перв., II, 1958, 350); б) тихо, невиразно щось говорити. Він читав більше про себе, коли-не-коли стиха мугикаючи щось під ніс (Мирний, IV, 1955, 373).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 818.