НАВІ́СНИЙ, а, е. При якому кулі, снаряди і т. ін., описуючи в повітрі круту дугу, падають зверху (про стрільбу). Ми ніде під кулями не гнулись. Під вогнем прямим і навісним (Мал., Звенигора, 1959, 298).
НАВІСНИ́Й1, а, е.
1. Який нависає над чим-небудь. Інколи доводиться користуватись навісною переправою (В дорогу, 1953, 60); Збудували [колгоспники] великий цегляний свинарник, обладнали його навісною дорогою, провели туди водопровід (Колг. Укр., 2, 1957, 28); Грубе коріння вп’ялося в закам’янілий грунт навісної стіни (Мур., Бук. повість, 1959, 304).
2. Побудований так, що при потребі може підніматися і підвішуватися. Тепер уже багато навісних машин успішно конкурують з причіпними (Наука.., 5, 1958, 26); Засніженим полем валка тракторів знов тягнула цілий поїзд навісних плугів, борін, культиваторів (Кучер, Трудна любов, 1960, 401).
НАВІСНИ́Й2, а, е.
1. Те саме, що навіже́ниіі 1. То близнята народились, А навісна мати Регочеться, що Йванами Обох буде звати! (Шевч., І, 1951, 303); Сахно подалася б шукати дорогу до гаражів, коли це до її кімнати з’явилися чорні окуляри навісного лакея (Смолич. І, 1958, 87); У порівн. Я блукав, мов навісний, Без крихти хліба та оселі (Граб., І, 1959, 206); // Уживається, як лайливе слово. — Я не піду, мамо, — говорила дівчина, — я його не люблю. — Навісна! — скрикнула стара. — Що ти говориш мені? (Вовчок, Вибр., 1937, 179); — А дурна, а навісна, — шепочуть її губи (Вас., І, 1959, 274).
2. Який виходить за межі чого-небудь, дуже сильний, несамовитий, шалений. Юрба з навісним лементом жене Тірцу, аж поки та зникає (Л. Укр., II, 1951, 162); Старі дуби на косогорі Шумлять під вітром навісним (Мал., Любов, 1946, 44).
3. Противний; ненависний. Склич до нас тих навісних панів. Що воду із своїх виварюють Рябків (Г.-Арт., Байки.., 1958, 157); Уткнула [Люба] голову в подушку, Ховалася від думок тих навісних (Ле, Міжгір’я, 1953, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 34.