НАГОРО́ДЖУВАТИ1, ую, уєш, недок., НАГОРОДИ́ТИ, роджу́, ро́диш, док., перех.
1. Давати нагороду кому-небудь. Пан давно хвалився Остапові, що він його нагородить як слід за вірну службу (Мирний, IV, 1955, 29); Сорок одного голову найкращих колгоспів уряд нагородив вищою ознакою честі, слави і геройства — орденом Леніна (Ле, Історія радості, 1947, 302); // Висловлювати подяку, виражати задоволення, схвалення, виявляти прихильність у нагороду за що-небудь. Дружними оплесками нагороджують лектора вдячні слухачі
(Шиян, Партиз. край, 1946, 89); Уже він їй муж! Такою довірою, таким неймовірним щастям нагородила вона його ось тут під вітряні шуми (Гончар, II, 1959, 91).
2. перен. Віддячувати, відплачувати комусь за що-небудь. Степи переродяться, вони стануть родючими, вони щедро нагороджуватимуть труд хлібороба (Літ. газ., 26.IX 1950, 9); Природа, немов бажаючи нагородити нас за цілий день смертельних небезпек і втоми, посилала нам тиху красу липневого вечора (Кач., Вибр., 1953, 302).
3. перен., розм. Наділяти кого-небудь чимось небажаним, неприємним. Всю дорогу мати нарікала на свою нещасливу долю, що з усіх боків ошукала її: спочатку нагородила чоловіком-невдахою, а потім підкинула оцього опришка, оцього неслухняного Миколу (Збан., Курил. о-ви, 1963, 87); // Давати певну назву (перев. негативну). Ідіот, незграба, робот, ледащо дурне — такими та іншими прозвиськами в цьому дусі тільки й нагороджує Брага свій бульдозер (Гончар, Тронка, 1963, 266); Епітети "сонне", "тихе", якими письменники нагородили чимало міст, не підходять до Одеси (Літ. Укр., 10.ІУ 1964, 1).
НАГОРО́ДЖУВАТИ2, ую, уєш, недок., НАГОРОДИ́ТИ, роджу́, ро́диш, док., перех., розм.
1. Будувати, ставити що-небудь у великій кількості. [Одарка:] Які були старі тини — все за зиму попалила, а нагородити було нічим — хіба своїми пальцями!.. (Мирний, V, 1955, 233).
2. тільки док., перен. Наговорити або написати багато беззмістовного, нерозумного і т. ін. — Ти, Дарино, не малу задачу задала мені і стільки в ній різного нагородила,.. що й самий найрозумніший навряд чи розгородить його (Стельмах, Хліб.., 1959, 506).
Нагороди́ти дурни́ць — наговорити або написати багато беззмістовного, нерозумного і т. ін. Він тільки зрозумів.., що сповідь його була непотрібна, що він сьогодні нагородив чимало дурниць (Гур., Наша молодість, 1949, 82).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 53 - 54.