НА́ДІБОК, бка, ч., діал.
1. Кусок деревини, пня. Взимку надолужував [Карпо], корчовані надібки стягав геть (Ле, Наливайко, 1957, 296).
2. збірн. Господарські речі. Далі маленька господиня знайшла десь капусти, сала й увесь хазяйчин надібок і почала поратися, як справжня хазяйка (Гр., Без хліба, 1958, 74).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 68.