НАЗДОГА́Д, НАВЗДОГА́Д, присл.
1. Без точного знання, без певності; догадуючись про що-небудь; наугад. — Це якась панія, — сказала одна дівка наздогад (Н.-Лев., II, 1956, 100); Дорогою проїхала підвода. Якийсь незнайомий селянин заговорив до нього. Роман навздогад кивнув йому головою (Стельмах, І, 1962, 467).
◊ Наздога́д (навздога́д) бурякі́в [,щоб дали́ капу́сти] — говорячи про одне, робити натяк на щось інше або мати на увазі щось інше. — Ти що ж думаєш, я ото про гроші завів, щоб, значиться, наздогад буряків? (Чаб., Катюша, 1960, 170).
2. Надіючись на сприятливу, добру нагоду; як пощастить, як удасться; навмання, як прийдеться. Балабуха трохи постояв, подумав, ще раз пригладив волосся, розтяг вуса, одчинив наздогад двері направо (Н.-Лев., III, 1956, 38); Збилися куми з ліку, коли несли найменшого хрестити, нарекли наздогад Степаном, і лише потім виявилось, що інший Степан уже лежить у колисці (Гончар, Таврія.., 1957, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 90.