НА́КЛЕП, у, ч. Неправда, поширювана з метою знеславити, зганьбити, заплямувати кого-, що-небудь; поширення неправдивих відомостей. [Катря:] Через мої наклепи тобі буде лихо!.. (Крон., II, 1958, 393); [Гібсон:] Це вже наклеп на цього генерала. Він цілком порядний чоловік (Собко, П’єси, 1958, 88); Наші перемоги розбивають вщент наклепи ворогів, що намагаються опорочити радянський лад (Рад. Укр., 4.1 1959, 2).
◊ Зво́дити (зве́сти) на́клеп на кого — що — поширювати про кого-, що-небудь неправду, брехню. Лукавий Доброслав і тут хотів відігратися на іншому, хотів обдурити Данила, гадав звести наклеп на Григорія, щоб на нього впала вся кара (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 499).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 105.