НАРИВА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., НАРВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., перех.
1. Рвучи, збирати яку-небудь кількість чогось. Я нариваю цілі пучки цвіту яблуні (Коцюб., І, 1955, 420); На доброму житі нажинала [Катерина Чумак] півтори копи, наривала по двісті снопів кучерявого гороху (Стельмах, II, 1962, 209); [Настуся:] Не буду танцювать, Поки барвінку не нарву Та не заквітчаюсь (Шевч., II, 1963, 191); Він нарвав тоді інжиру з дерева (Крим., Вибр., 1965, 52); Уже Оленка гороб’ячого щавлю нарвала на борщ (Горд., II, 1959, 11); // Зриваючи, складати, робити що-небудь. Мати.. нарвала букет квітів на своїй клумбі (Донч., IV, 1957, 22).
2. Рвучи, подрібнювати на маленькі частинки.
НАРИВА́ТИ2, а́є, недок., НАРВА́ТИ, ве́, док. Запалюючись, утворювати нарив. Минуло багато часу, а рана на руці Данила Ковача ятрилась і наривала, він весь горів, ходив, як у тумані (Скл., Карпати, II, 1954, 378); — Дома ж було, чирячок нарве, то я вже й цибульки смажу й ганчірочку тру та й зав’язую (Тесл., З книги життя, 1949, 26); // безос. — Та тут дівчина розрізала ногу. В лікарню зразу не принесли, воно й нарвало так, що ходити вже їй не можна (Коп., Земля.., 1957, 49).
НАРИВА́ТИ3, а́ю, а́єш, недок., НАРВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., перех., діал. Готуючи до запрягання, прикріплювати ярмо до дишля. — Ой ви, хлопці, ви, добрі молодці, Уставайте, вози мажте, ярма тривайте. Сірі воли запрягайте! (Чуб., V, 1874, 1049); Чумак ярма нариває Та в Крим по сіль виїжджає (Укр.. думи.., 1955, 207); // Запрягати волів. Кость нариває волів. Чоловік стоїть коло його, навчає (Вас., III, 1960, 326).
НАРИВА́ТИ4, а́ю, а́єш, недок., НАРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех. Риючи, робити в землі заглибини, ями. Клята свиня нарила на городі такого, що хоч плач! (Сл. Гр.); // Риючи, навибирати яку-небудь кількість чогось. Партизанська піхота.. нарила землі й лежала вже в шанцях, готуючись до відсічі (Ю. Янов., І, 1958, 152).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 170.