НАСТАЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., НАСТА́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех. Постачаючи, задовольняти чиї-небудь потреби в чомусь. — Батько напозичався в пана грошей на одробіток, насилу настачає хліба на сім’ю.., — сказала баба Хівря (Н.-Лев., IV, 1956, 216); [Настя:] А лопає бісова дітвора так, що й харчів на них не настачиш (К.-Карий, II, 1960, 171); — Он бібліотекарка з клубу, Олександра Петрівна, скаржиться, що не настачить книжок нашим колгоспникам (Крот., Сини.., 1948, 41).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 199.