НАСТОВБУ́РЧУВАТИСЯ і рідко НАСТОБУ́РЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., НАСТОВБУ́РЧИТИСЯ і рідко НАСТОБУ́РЧИТИСЯ, чуся, чишся, док.
1. Розсуваючись, підніматися, ставати сторч (про волосся, шерсть і т. ін.). Дрож проходить по тілу Петру, чуб настовбурчується (Чаб., Балкан. весна, 1960, 74); Його темні очі погасли й ніби померкли, а волосся на голові настовбурчилось і стирчало (Н.-Лев., II, 1956, 299); Посипалася незчисленна сила іскор, тільки Киць-Киць не стала їх збирати, як перше, — шерсть на ній настовбурчилась і одразу почорніла, як сажа (Григ., Вибр., 1959, 449); Коли ж Гордієві подали аналіз, у шофера аж пшеничні вуса настовбурчилися від радості (Руд., Остання шабля, 1959, 477); * Образно. З обох боків вузенької долини настовбурчились дві височенні гори, вкриті аж до самого низу темними смерековими борами (Фр., III, 1950, 428).
2. розм. Не прилягати щільно, а, піднімаючись, стирчати (про одяг). Климова смушева шапка.. настобурчилась і з’їхала аж на потилицю (Н.-Лев., III, 1956, 350); Одежа намокла, настовбурчилась і стала наче бляшана (Кучер, Голод, 1961, 263); Берова куртка на грудях і на спині настовбурчилась, а поясок штанів з’їхав (Кол., На фронті.., 1959, 51).
3. Розставляти, піднімати пір’я (про птахів). На дворі зозуляста квочка, надувшись та настовбурчившись рябеньким пір’ячком, водила шестеро курчат (Коцюб., І, 1955, 47).
4. перен., розм. Надуватися, нахмурюватися, насуплюватися (про людей). — Візьміть когось із них — вони зразу впізнають, — звернувся один міліціонер до Таракана. Але хлопці стояли, настовбурчившись. Ніхто не виявив жодної охоти їхати кудись там, щоб пізнавати Матроса (Мик., II, 1957, 206); Не може Артем стриматися, споважніє одразу і, як півник, настовбурчиться (Головко, II, 1957, 365).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 202.