НАСТРУ́НЧУВАТИ, ую, уєш, недок., НАСТРУ́НЧИТИ, чу, чиш, док., перех., розм. Те саме, що настро́ювати 1, 3, 4. Довбня, наструнчивши скрипку, поцигикав — поцигикав і вийшов насеред хати (Мирний, III, 1954, 202); — Га, погана Вороно! — скрикнула Сова. — Я знаю, се ти наструнчила їх [птахів] против мене (Фр., IV, 1950, 105); Наструнчив [українських зрадників] Ватікан і підкупив собі для темної справи тих, хто давно вже спеціалізувався на ремеслі змії і скорпіона (Тич., III, 1957, 514).
◊ Настру́нчувати (настру́нчити) ву́ха — те саме, що Насторо́жувати (насторожи́ти) ву́ха (див. насторо́жувати). Вража птиця безперестанку так стрепехається у торбинці, що конячка наструнчує вуха (Вовчок, VI, 1956, 294).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 206.