НАТУ́РКУВАТИ, ую, уєш, недок., НАТУ́РКАТИ, аю, аєш і НАТУРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, розм.
1. перех. Спонукати, підбурювати до чого-небудь. Бач, чого захотілося: військо червоне поділити.. Ще й її [Вутаньку] натуркують, щоб вона від імені своїх криничан вимагала цього (Гончар, II, 1959, 179).
2. тільки недок., неперех. Потай наговорювати, нашіптувати комусь про кого-небудь. Став [письмоводитель] справникові натуркувати, що, каже, у такім-то селі є великий мошенник (Кв.-Осн., II, 1956, 139); — Всі ж знають, — натуркувала людям Княжевичиха, — що Павло сам увірвався того вечора до чумакової хати на заручини та вилаяв, ще й прокляв Княжевичів з Чумаченками (Кучер, Прощай.., 1957, 224).
◊ Нату́ркати (натурча́ти) го́лову кому — стомити розмовою кого-небудь. Іди собі додому: оттаку мені голову натуркала! (Кв.-Осн., II, 1956, 278); Нату́ркати (натурча́ти) [по́вні] ву́ха (у ву́ха, у го́лову) кому — наговорити комусь багато про кого-, що-небудь. — Це ти про Голуба? — різко повернувся до Кайдашенка Бачура. — Так і знав, що тобі натурчали у вуха про нього (Чаб., Тече вода.., 1961, 183); — Що се за дурниці натуркав вам хтось у голову? (Фр., VII, 1951, 302).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 220.