НА́ХИЛЬЦІ, розм. НА́ВХИЛЬЦІ, присл.
1. Просто з посудини, без склянки і т. ін. (пити). Полилася горілка, як вода. Він дудлив її нахильці (Мирний, II, 1954, 200); Колодязь. Люди воду п’ють Навхильці із цеберка (Бичко, Вогнище, 1959, 213); Хлопці стали по черзі пити з відра нахильці (Гончар, Людина.., 1960, 237); * Образно. Хотілося [Вусті] виплакатись-виспіватись комусь, впитися піснею нахильці… (Гончар, Таврія, 1952, 237).
2. Зігнувши верхню частину тіла, нахилившись. Переконавшись, що на подвір’ї нікого немає, нахильці вийшов [Американ] з хліва і швидко подався городами (Галан, Гори.., 1956, 29); Він ліз рачки, йшов нахильці, пробирався ровами й ярками, знесилений, .. нещасний (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 35); Роман Кудрейко поклав рушницю і незграбно, навхильці подався з свого місця (Донч., II, 1956, 315).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 228.