НАШОРО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., НАШОРО́ШИТИ, шу, шиш, док., перех. Те саме, що насторо́жувати. Він марив полюванням, далекий постріл нашорошував і кидав його в дріж (Гончар, Тронка, 1963, 307).
◊ Нашоро́шувати (нашоро́шити) ву́ха — те саме, що Насторо́жувати (насторожи́ти) ву́ха (див. насторо́жувати). Пес нашорошує вуха, хоче збагнути людську мову, а потім знову кидається на хлопчака (Стельмах, І, 1962, 219); Зачувши людей, лисиця високо підняла голову, нашорошила вуха (Збан., Переджнив’я, 1955, 51); Нашоро́шувати (нашоро́шити) ву́ха (у́ші, ву́хо, слух, ува́гу) — те саме, що Насторо́жувати (насторожи́ти) ву́ха (у́ші, ву́хо, слух, ува́гу) (див. насторо́жувати). — Молодице, нашорошуйте вуха, бо новина буде: є з чим по селу побігти! — гукнув Васюта на Катрю (Гр., II, 1963, 349); Простяглася По діброві понад Дніпром Козацька ватага.. Хто балака, Хто кобзаря слуха. А Залізняк попереду Нашорошив уха (Шевч., І, 1951, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 241.