НЕДО́БРИЙ, а, е.
1. Який недоброзичливо, неприязно, нечуйно або вороже ставиться до інших (про риси вдачі людини). — Недобра вона, кажуть, у його; ворочає ним на всі боки, а не жалує… (Мирний, IV, 1955, 43); Скільки турбот, сподіванок, скільки глибочезної, мов надра землі, і трудної любові батьківської може потрощити, обернути на пил, змішати з багном один недобрий син! (Вол., Місячне срібло, 1961, 6); // Який виражає недоброзичливість, неприязнь, погане ставлення і т. ін. до кого-небудь. Параска сиділа на лавці, недобрими очима стежила за невісткою, як збиває вона подушки (Горд., II, 1959, 221); Гостроносе личко його скривлене недоброю, гидливою посмішкою (Коз., Гарячі руки, 1960, 102).
2. Який не приносить радості, добра, віщує біду або щось неприємне. — Та сни такі недобрі верзлися, — хвалиться [Мотря] бабі (Мирний, І, 1949, 291); При його появі мати відчула, як ноги їй терпнуть і душа холоне в недобрих передчуттях (Гончар, II, 1959, 154); Що не день, то все тривожніш ставало на слободі. Недобрі вісті приносили газети з Далекого Сходу, з війни (Головко, II, 1957, 217); // Пов’язаний з чимсь неприємним, безрадісним; гнітючий. — Там і ми накладемо своїми [головами]! — загомонів раптом весь клас і замовк. Запала недобра тиша (Довж., І, 1958, 295); Шкода! Хоч в око стрель — нічого не побачити.. Налягла на все холодна сірість, мовчазна й недобра (Рильський, II, 1960, 198); // Важкий, несприятливий для кого-небудь (про час, годину). Хто із хазяїнів оттут усіх добріший? Я хочу попрохать, щоб хто мене сховав На цей недобрий час (Гл., Вибр., 1951, 5); // у знач. ім. недо́бре, рого, с. Горе, нещастя, неприємність і т. ін. Катерина коло неї І днює й ночує. А тим часом сичі вночі Недобре віщують (Шевч., І, 1963, 320); Серце підшіптувало їй недобре (Гжицький, Опришки, 1962, 46).
3. Який ганьбить, заплямовує кого-небудь. Не дві ночі карі очі Любо цілувала, Поки слава на все село Недобрая стала (Шевч., І, 1963, 22); [Калеб:] Так от чутки недобрі йдуть про тебе: що з дикунами водишся на пущі, приводиш їх сюди… (Л. Укр., III, 1952, 67); // у знач. ім. недобре, рого, с. Те, що ганьбить, заплямовує кого-небудь. — Що ж вони про мене кажуть? — граючи очима, спитала Марина. — Недобре кажуть, Марино!.. (Мирний, IV, 1955, 257).
Зга́дувати (згада́ти) недо́брою па́м’яттю (недо́брим сло́вом) — негативно відзиватися про що-небудь або про кого-небудь, не гідного шани, похвали. Недоброю пам’яттю згадує він [автор "Слова"] діда князів Ігоря і Всеволода — Олега Святославича (Іст. укр. літ., І, 1954, 45); Хлоп’ята ще раз недобрим словом згадали Короткова і тільки після цього розійшлися по домівках (Собко, Скеля.., 1961, 98); Здобува́ти (здобу́ти) недо́бру сла́ву — осоромлювати, знеславлювати себе. Сунься, пане, то здобудеш Недоброї слави! (Укр.. думи.., 1955, 411); Пуска́ти (пусти́ти, сі́яти) недо́бру сла́ву (недо́брі ві́сті) — наговорювати що-небудь негативне про когось. Пустили [одрадяни] про Марину з Килиною недобрі вісті (Мирний, IV, 1955, 255).
4. Який робить іншим зло, неприємності, горе і т. ін. Як дав [Левко] недоброму чоловікові, так тільки він і бачив і гроші, і чоловіка (Кв.-Осн., II, 1956, 258); Я чув від людей, мовби ти водишся з недоброю компанією (Чорн., Визвол. земля, 1959, 68); // Який приносить зло, неприємності, горе і т. ін. Заховай [вітре] від нас сонечко ясне, захисти від його недоброго заміру — розпекти нас, розтопити! (Мирний, IV, 1955, 314); А тим часом вороженьки Чинять свою волю — Кують речі недобрії (Шевч., І, 1963, 24); // у знач. ім. недо́бре, рого, с. Те, що приносить зло, неприємності, горе і т. ін. — Хай я і дурна… А проте серцем чую, що він [становий] на вас недобре замишляє (Мирний, IV, 1955, 356); [Максимов:] Дивись, Степане. Недобре затіяв Худяков (Довж., І, 1958, 115); // Який свідчить про погані, злі наміри. Лице його було недобре, аж синє, зуби йому зціпило (Фр., VI, 1951, 31); — Режиму захотів, старий чорт, — не стримався рябий, з недобрим ротом хлопець (Довж., І, 1958, 138); Її очі в одну мить зайнялись недобрим вогником, звузилися (Вільде, Троянда.., 1961, 283); // Заснований на неприязні до кого-небудь, на бажанні заподіяти комусь прикрість, зло, неприємність і т. іп. Чимала відстань лежить між ними — між селянином та правителем [Врангелем] — .. і німа, недобра між ними зав’язується розмова (Гончар, II, 1959, 356); // Який викликає осуд; несхвальний. Почав розказувати [Довбня] Проценкові різні приповістки з своїх п’яних походеньок.. Недобрими, видко, здалися вони і Проценкові, бо він мерщій перебив Довбню (Мирний, III, 1954, 201); — Слухай, парубче, — сказав він Андрієві, як той прийшов, — ти займаєшся недобрим ділом (Коцюб., І, 1955, 444); // у знач. ім. недо́бра, рої, ж. Таємнича зла сила. Що там таке? От їх достобіса! Недобра їх розносила, Мов справді за ділом (Шевч., І, 1963, 35).
Недо́брі лю́ди — люди, що порушують загальноприйняті норми співжиття. То бачить вона його слабого, недужного в якійсь чужій хаті, між чужими людьми, то на битій дорозі, де на нього напали недобрі люди (Н.-Лев., І, 1956, 72).
5. Поганий своїми якостями, властивостями, гірший від звичайного. У доброму колгоспі і на недобрій землі родить (Укр.. присл.., 1955, 360); Добродій Білоус трохи сердився, вговорював старого й сказав, що якби руська віра була недобра, то й він покинув би її (Н.-Лев., II, 1956, 407); Сам себе втішав Оксен, але самопочуття в нього було недобрим — якийсь пекельний вогонь палив йому груди (Тют., Вир, 1964, 106); // Поганий своїми моральними якостями. Нащо було обдурювати всіх, просячи для слабої неньки? .. А все той Гаврилко: недобрий він хлопець, він мене на все підводив… (Коцюб., І, 1955, 136); // Несмачний. — Недобрий [борщ], дочко?— спитала мати. — Сама знаю, що недобрий… (Мирний, III, 1954, 109); Коли ж страва була недобра і наймит клав ложку, Підпара сердивсь (Коцюб., II 1955, 52).
Недо́бра до́ля — важкий життєвий шлях. Ніхто ще такечки не нарікав на його долю недобру,.. як ся дівчина чужостороння (Вовчок, І, 1955, 151); Зозуля Горлиці жалілась, Що доля їй недобрая судилась: Мов сирота вона, тиняється сама (Гл., Вибр., 1951, 134); Недо́бра си́ла, заст. — те, що приносить людям нещастя, горе. Здається, вперш людська нога на мох оцей ступила, здається, скрізь підстеріга тебе недобра сила… (Гонч., Вибр., 1959, 279); Недо́бре ді́ло: а) те, що приносить комусь неприємності, лихо, горе і т. ін. Заздрість гадюкою в серце вповзає, І він замишляє діло недобре: Квітня квітчастого, меншого брата, Згубити він хоче з світу безвинно (Коцюб., І, 1955, 427); б) (з інфін.) непристойно, не годиться. Дуже недобре діло брехати! (Кв.-Осн., II, 1956, 487).
◊ Гля́нути недо́брим о́ком, заст. — за забобонними уявленнями — таємною магічною силою погляду принести кому-небудь хворобу, нещастя, невдачу і т. ін.; наврочити. — А чого така смутна? А що в тебе на думці? Оце, як води в рот набрала! Може, на тебе хто недобрим оком глянув? (Вовчок, І, 1955, 59); Ки́дати недо́брим о́ком на кого — не схвалювати, засуджувати чиюсь поведінку. Старі й правовірні кидали на неї [молодь] недобрим оком (Коцюб., II, 1955, 142).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 286.