НЕПОЧА́ТИЙ, а, е.
1. Якого не починали, до якого не доторкувалися, не бралися. Осторонь на столі стоїть на декілька персон непочата вечеря (Вас., III, 1960, 222); Працю непочату Не можна більш не починать (Шпорта, Запоріжці, 1952, 42).
2. перен. Морально чистий, непорочний. Охолонувши трохи з першого враження, до якого здатні лише такі вразливі, чисті й непочаті натури, якою була Начкова, він придивлявся до неї уважніше (Фр., VI, 1951, 228).
3. перен. Якого є надміру, у великій кількості. — Пасіка, вівці і плодовий сад, то, я думаю, ще непочаті наші резерви (Кучер, Трудна любов, 1960, 25); Ой вставай же, сило рідная, Непоборна, непочатая (Черн., Поезії, 1959, 150).
Непоча́тий край (рідко куто́к) чого — дуже багато, велика кількість чого-небудь. На селі праці для партійця — непочатий край (Головко, II, 1957, 82); Непочатий куток Тих пісень, тих казок Непоявлених ще зостається (Дн. Чайка, Тв., 1960, 281).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 365.