НЕПРА́ВДА, и, ж.
1. Те, що суперечить правді, істині; брехня; протилежне правда.[Прісцілла:] Неправди я казать тобі не хочу, а правду перемовчать не здолаю (Л. Укр., II, 1951, 342); Василько й сам незчувся, як сказав неправду (Донч., V, 1957, 22); // у знач. присудк. сл. Доря почув холодок в тілі. — Неправда… ти все жартуєш… (Коцюб., II, 1955, 378); — Тут всі комсомольці, — сказав молодий учитель Сергій Гомон, коли поліцаї виводили вчительку. — Неправда, я не комсомолець (Довж., І, 1958, 295).
2. Несправедливі, нечесні, шахрайські вчинки; обман. [Марина:] Багато татко людям чинив неправди (Кроп., V, 1959, 552); Пан знову хоче її [землю] відібрати, почав судитися і, видко, неправдою та брехнею відсудить її (Стельмах, І, 1962, 247); // Несправедливість у людських стосунках. Кругом неправда і неволя, Народ замучений мовчить (Шевч., І, 1963, 262); Йде він війною на саму неправду людську. На батрацтво своє гірке (Гончар, II, 1954, 435).
[Уся́кими і т. ін.] пра́вдами й непра́вдами — будь-якими засобами. Не ждав [інженер], поки міністерство пришле йому гарних працівників: він сам їх.. шукав і правдами й неправдами перетягав на свій завод (Загреб., Спека, 1961, 53); Дехто з підліщан усякими правдами й неправдами видряпувавсь із злиднів (Крот., Сини.., 1948, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 365.