НЕПРИКА́ЯНИЙ, а, е, розм. Який не знаходить собі місця, притулку; який не знає, що робити, чим зайнятись. Кинув він усе та й утік до Києва, ізгоєм став, неприкаяною людиною, без роду й племені (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 147); Роксолана никала по господі неприкаяна (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 454).
◊ Як неприка́яний (перев. з сл. ходити, тинятися і т. ін.) — не знаходячи собі місця, не знаючи чим зайнятися. До відходу поїзда було ще досить часу, і Антон, як неприкаяний, тинявся по станції (Чорн., Потік.., 1956, 107).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 368.