НЕУГО́ДНИЙ, НЕВГО́ДНИЙ, а, е. Який не підходить, не подобається кому-небудь; небажаний. Набитий, богові неугодний, вигнанець із рідної хати, — де йому більш підходяще місце у світі, як не за клунею в кропиві?.. (Вас., І, 1959, 327); Думалось, що може, вже листи мої й невгодні; тим то й писати не хотілось (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 115); Одного по одному вивів [Білограй] з правління всіх неугодних йому людей (Мушк., Чорний хліб, 1960, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 398.