НЕЩА́СНИЙ, а, е.
1. Те саме, що нещасли́вий 1. [Петро:] Я — той нещасний Петро, якому Наталка припівала сю пісню, якого вона любила і обіщала до смерті не забути (Котл., II, 1953, 30); Який він був нещасний, той Віктор! (Донч., V, 1957, 477); // Який виражає пригнічений, безрадісний стан людини. Раїса сиділа мовчки, а рясні сльози тихо котилися по її виду, такому жалібному, нещасному, з виразом питання й муки (Коцюб., І, 1955, 333).
2. Який зазнав багато лиха, кривди, поневірянь і т. ін.; беззахисний, бідолашний. Йдуть та й ідуть [заробітчани], чорні, похилені, мокрі, нещасні, немов каліки-журавлі, що відбились од свого ключа (Коцюб., II, 1955, 32); По згарищу бродили якісь люди — то були, мабуть, нещасні пожильці — і розгрібали димливі купи попелу і сміття (Смолич, II, 1958, 40); — Про нього [агента] вже навіть у газетах писалось, як він у Варшавській губернії обібрав до ниточки нещасних переселенців (Стельмах, І, 1962, 200); // Убитий горем. Нещасна мати приклала фартушину до очей і зайшлася тим плачем, яким плачуть трудові люди, коли їм особливо тяжко (Тют., Вир, 1964, 402); // у знач. ім. неща́сний, ного, ч.; неща́сна, ної, ж. Людина, яка зазнала багато лиха, кривди, поневірянь і т. ін. Як воно малось, Гаттоне, тобі? Зуби встромили нещасному в тіло, — Скрикнув єпископ, усе защеміло, — І розтягли в одну мить на шматки… То йому кара за вас, бідняки! (Граб., І, 1959, 242); [Кембль:] Батьку, ти вже напосідаєшся занадто. Що хлопець ту нещасну пожалів, я в тім гріха не бачу (Л. Укр., III, 1952, 30.
3. Який приносить лихо, неприємності, невдачі і т. ін. Як же випадав коли такий нещасний день, що ні роботи, ні в шинку нікого, а в самого ні крихти хліба, .. не гріх тоді й підняти, що легко лежить!.. (Мирний, І, 1949, 263).
Неща́сна годи́на: а) важкий, нещасливий час. В нещасну годину шотландський народ Кував свою ясную зброю, У першому бою розбиті були, Багато лягло головою (Л. Укр., І, 1951, 354); б) уживається в складі лайливого виразу. — Хто ж се вас так побив? — Ох! Він, Христе, він, бодай його збила лиха та нещасна година! (Мирний, III, 1954, 174); Неща́сне коха́ння — кохання без взаємності. Чому все має право на сльози: і туга материнська, і нещасне кохання, і громадський жаль, а тільки душа поета.. мусить мовчати?.. (Л. Укр., V, 1956, 434); Неща́сний ви́падок — нещастя, що сталося випадково. Раптом почали спадати на думку різні нещасні випадки з радгоспними дітьми, що їх багато калічилося після війни у полях… (Гончар, Тронка, 1963, 38).
4. при звертанні і в спол. з сл. той, цей і т. ін., розм. Уживається при вираженні зневажливого, негативного ставлення до кого-, чого-небудь. Грицько почав розказувати про свій суд із братами — усе за тую нещасну десятину [землі] (Гр., II, 1963, 385);— Жмикрути нещасні. Усе вам мало, щоб вам ні дна ні покришки! — Прокіп, лаючись, пішов сінокосом (Тют., Вир, 1964, 236); — І що ти мелеш, нещасний грошолюб! — розгнівався дідусь (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 78); // Уживається при вираженні співчуття кому-небудь. — Приходила тут одна, — така вже нещасна, що глянути та заплакати, й таку вже біду вона розмальовувала аж страх (Вовчок, І, 1955, 384); — Моє нещасне, — тихо промовляє мама, і Вустимко відчуває, як йому на голову капають сльози (Багмут, Опов., 1959, 15).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 407.