НИ́ШПОРКА, и, ж., діал.
1. Місце, в якому можна сховати щось або сховатися; схованка. Обходила всі глухі кутки, обнишпорила всі нишпорки — нема [Івася], як у воду впав! (Мирний, І, 1954, 252); І от як уже нічого й бити стало, як уже обшарили вони всі куточки й нишпорки, — став Степан серед хати і, трясучи кулаком у повітрі, крикнув: — Ой не попадайся мені більше..! (Хотк., І, 1966, 70).
◊ Піти́ (ходи́ти) по ни́шпорках — почати старанно щось вишукувати. Блаженко сам пішов по нишпорках. Він натикався на багато дивовижних чудових речей (Гончар, III, 1959, 145).
2. перен., зневажл. Про людину, яка надмірно цікавиться всім, потай слідкує за ким-небудь. — Це не дядина, а нишпорка! Винишпорила-таки тебе (Н.-Лев., IV, 1956, 238); [Стефан:] Ехе-хе! (Ходить по камері, нудьгуючи). У вас як тут — оті нишпорки (киває на двері) дуже слідкують за вами? (Вас., III, 1960, 298).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 416.