НІПОЧО́МУ, НІПОЧІ́М, присл., розм.
1. За дуже низьку ціну, дешево. [Павло:] Ідуть же люди в Оренбурзькі степи, покупили там за поміччю банка землі ніпочому, осілись на приволлі і живуть добре (К.-Карий, II, 1960, 107); // у знач. присудк. сл. Так [обережно] крокують, либонь, мисливці На ведмедів чи тигрів. Сміливці, Ті, для кого хоч смерть ніпочому, Та дарма не здадуться нікому (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 85).
2. у знач. присудк. сл. Дуже легко, без будь-яких труднощів. Коваль провів їх батьківським поглядом, подумавши: "Молодість, їй все ніпочому…" (Бурл., М. Гонта, 1959, 50); // Не становить загрози, нічого не значить. Лютий мороз був тепер ніпочому (Кач., Вибр., 1947, 272); Що для молодого хлопця помахати годину-другу сокирою! Дивись, він уже й пояс розмотує, свитку скидає, і зима йому ніпочім (Речм., Весн. грози, 1961, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 426.