ОББУВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ОББУ́ТИСЯ, у́дуся, у́дешся, док., розм. Звикати до незнайомого місця, середовища і т. ін.; освоюватися. — Може, вона таки оббудеться в моїй хаті, — подумав Клим (Н.-Лев., III, 1956, 361); — Відпочивай, читай книжки. Воно якийсь час буде нудно з незвички, а далі — оббудешся (Мушк., Серце.., 1962, 14); // з чим. Призвичаюватися до чого-небудь незвичного, неприємного. Після знадвірнього [надвірного] дуже ясного сонця вони довго не могли оббутись з темрявою й нічого не бачили в темній крамниці (Н.-Лев., III, 1956, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 467.