ОБДУВА́ТИ і ОБДИМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБДУ́ТИ, обду́ю, обду́єш і обідму́, обідме́ш, док., перех.
1. тільки 3 ос. Обдавати подувом з усіх боків або весь час (про вітер, повітря); обвівати, овівати. Воно й краще влітку без сорочки. І вітер тебе обдуває, і сонечко припікає (Тулуб, Людолови, І, 1957, 84); Вітерець обдуває траву, і вона блищить, тече, як вода (Гончар, Тронка, 1963. 38); // Здувати щось з поверхні чого-небудь. Обдувати попіл.
2. Дути, дмухати ротом на що-небудь з усіх боків, звичайно щось здуваючи; обдмухувати. Порох.. вийняв.. хліба, покаляного в попіл.. І почав хліб обдувати та обтирати. (Мирний, II, 1954, 144); Воли безшумно, як тіні, бродили по горі, обдуваючи росу трав (Тют., Вир, 1964, 222).
3. спец. Піддавати що-небудь дії струменя стисненого повітря (з метою очищення або охолодження). Для відведення тепла, виділюваного на аноді, лампу обдувають потужним струменем повітря (Осн. радіотехн., 1957, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 483.