ОБМЕ́ЖУВАТИ і рідко ОБМЕЖО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ОБМЕ́ЖИТИ, жу, жиш, док., перех.
1. Установлювати певні межі чого-небудь; зв’язувати щось обмежувальними умовами. Бицик не обмежував своїх здібностей полюванням на сома (Донч., VI, 1957, 45); Обмежовувати джерела творчості зовсім не наша програма (Коцюб., III, 1956, 244); Я себе ні в чому обіженою [ображеною] не вважаю і волі моєї ні ти, ні мама не обмежили (Л. Укр., V, 1956, 411); // Не допускати поширення чого-небудь; локалізувати. Нагідки мають властивість обмежувати запалення (Лікар. рослини.., 1958, 39).
2. Бути межею чого-небудь; відділяти, відгороджувати щось від чого-небудь. Дністер.. обмежує район Українських Карпат з північного сходу (Наука.., 11, 1963, 28); З півдня Лівобережжя обмежовує Донецький кряж (Геол. Укр., 1959, 6); Хоч кожна з речей обмежує іншу, — (Гори межу покладають повітрю, повітря ж — узгір’ям, Смуги землі обтинають моря, а вода — суходоли), Але ж нічого нема, що могло би обмежити всесвіт (Зеров, Вибр., 1966, 153).
ОБМЕЖУВА́ТИ див. обмежо́вувати1.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 536.