ОБРІ́З1, у, ч.
1. Місце, по якому обрізується або обрізано що-небудь. При правильному різанні і доброму стані ножиць лінія обрізу на деталі повинна бути гладенькою і без задирок (Практ. з машинозн., 1957, 51); Намічено підвищити якість розливання сталі, ретельно контролювати обрізи (Роб. газ., 6.І 1965, 1).
2. буд. Виступ стіни по горизонталі. В її руках спритно мелькає кельма, цегла одна за одною лягає по обрізу стіни (Веч. Київ, 6.ХІІ 1957, 1).
3. Обрізаний край; крайка, ребро (книжки, картону і т. ін.). Обріз фотографії.
◊ В обрі́з — ледве вистачає. — Людей не вистачає, тракторів мало, насіння в обріз, корму скотині чортма (Кучер, Трудна любов, 1960, 105); — Грошей в обріз. Вся надія на буряки (Руд., Остання шабля, 1959, 456).
ОБРІ́З2, а, ч. Гвинтівка з укороченим стволом і прикладом. Ілько згарячу пальнув із обріза — сам не знав, чи туди, чи вгору (Головко, II, 1957, 178); По селах і хуторах темними осінніми ночами лунали постріли з обрізів (Гжицький, Вел. надії, 1963, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 567.