ОГЛУ́ШУВАТИ, ую, уєш і ОГЛУША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОГЛУШИ́ТИ, лушу́, лу́шиш, док., перех.
1. Шумом, гуркотом і т. ін. на деякий час притуплювати слух кому-небудь, позбавляти його гостроти. Хвилі гуділи все дужче, все неспокійніше і тривожніше, оглушуючи самих себе (Л. Укр., III, 1952, 590); Не встигає [подорожній] збагнути, звідки той шурхіт, як знизу оглушує його чийсь гучний і наляканий, видно, голос (Міщ., Сіверяни, 1961, 222); Коли ж Абібула дійшов до базару, його оглушив такий клекіт життя, що після тиші став нестерпучим (Коцюб., II, 1955, 124).
2. Доводити до стану непритомності сильним ударом по голові. Сахно шарпнулася, удар у тім’я засліпив її і оглушив. Останнє, що бачила вона, непритомніючи, — це як Чіпаріу висадив стільцем вікно і виплигнув на вулицю (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 86); Дальшим снарядом відкинуло Булгакова геть від кулемета і тяжко його оглушило (Ле, Мої листи, 1945, 122).
3. перен. Надзвичайно вражати; приголомшувати. Мов удар обуха в тім’я, так оглушили ті слова Захара Беркута (Фр., VI, 1951, 48); Він випалює слово, яке, на його думку, може зразу оглушити (Ю. Янов., IV, 1959, 18).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 615.