ОДНОСЕЛЬЧА́НИ, ОДНОСІЛЬЧА́НИ, ча́н, мн. (одн. односельча́нин, односільча́нин, а, ч.; односельча́нка, односільча́нка, и, ж.). Те саме, що односе́льці. Збурила, вразила сход правдива річ односельчанина (Горд., Чужу ниву.., 1947, 195); Бабенко з пораненою ногою і обпеченими руками кидався в полум’я попереду всіх, дивуючи односельчан своєю відвагою (Руд., Остання шабля, 1959, 201); Поруч з колгоспницею, позгинавшись між кошиками, ще міцно куняли кілька її односельчанок (Гончар, Новели, 1954, 79).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 638.