ОПОЕТИЗО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ОПОЕТИЗУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. Поетично зображувати, змальовувати кого-, що-небудь. Остап Вишня опоетизовує природу України (Рад. літ-во, 4, 1966, 22); Класичний науково-фантастичний роман передбачив і опоетизував наперед чимало наукових досягнень, які здійснили прийдешні покоління (Смолич, Розм. з чит., 1953, 38); // Наділяти кого-, що-небудь ідеальними рисами; звеличувати. Народ у своїх піснях опоетизовував боротьбу проти гнобителів (Матеріали з іст. укр. журналістики, 1959, 24); Все в повісті О. Гончара ["Щоб світився вогник"] підкорено єдиній художній меті: опоетизувати, звеличити чистоту людських почуттів (Іст. укр. літ., II, 1956, 655).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 720.