ОПІКА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., ОПЕКТИ́, ечу́, ече́ш; мин. ч. опі́к, опекла́, опекло́; док., перех. Те саме, що обпіка́ти. Гаряча картопля злетіла вгору, опекла Маркові очі (Тют., Вир, 1964, 361); З бульканням полився спирт, вогнем опекло в горлі, розлилося по всьому тілі блаженне тепло… (Цюпа, Назустріч.., 1958, 345); Встає буран і він змете Всю нечисть із земної кулі. Як не одного короля Вже змів, опікши його жаром (Воскр., Цілком.., 1947, 4); Почуття, подібне до сорому, опекло йому лице (Тулуб, Людолови, І, 1957, 41); Аж опекло Віталика, аж памороки йому забило від того, що він побачив (Гончар, Тронка, 1963, 45).
◊ Опіка́ти (опекти́) по́глядом (очи́ма, зо́ром і т. ін.) кого — те саме, що Обпіка́ти (обпекти́) по́глядом (очи́ма, зо́ром і т. ін.) (див. обпіка́ти). Вони [полонені вороги] ідуть понуро, звісивши голови додолу, відчувають, що десятки очей опікають їх своїм грізним зором (Воронько, Казка.., 1957, 70); — А ти чия? .. — Угадуй — чия!.. — крикнула вона на бігу й, обернувшись до Йона, опекла його палким поглядом чорних очей (Коцюб., І, 1955, 233).
ОПІКА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., перех.
1. Піклуватися про кого-, що-небудь, доглядати когось. Чорновус якось тепло, безмовно опікав увесь час новачка (Збан., Сеспель, 1961, 332).
2. Наглядати за ким-, чим-небудь, контролювати чиїсь дії, вчинки. Кота важко опікати, він "неслухняний", його поведінка, що грунтується на інстинктах, майже не змінилася протягом тисячоліть (Наука.., 4, 1966, 37).
3. юр. Здійснювати опіку (у 3 знач.) над ким-, чим-небудь.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 712.