ОТУ́Т1, присл., розм. Підсил. до тут; ось тут. Я отутечки родилась, Тут і виростала, Отут, було, на цвинтарі Я з дітьми гуляю (Шевч., І, 1963, 291); Отут, на узбережжі Рони, Тебе вітає, Авіньйоне, Старий закоханий юнак (Рильський, III, 1961, 257); — Не хочемо, пане, ні вашого лісу, ні вашої помочі. Вона ще й досі сидить отут у печінках, — строго глянув на пана Демид Гонтар (Стельмах, І, 1962, 356).
ОТУ́Т2, част. підсил. Уживається при конкретизації характеру протікання дії. — Мені уліво трішки взять — і якраз доріжкою до млина дійти, а я вправо поперся. Отут і кажи, що не напущено на чоловіка (Тют., Вир, 1964, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 814.