ОХА́ЙНО. Присл. до оха́йний. Одягався [Григорій] охайно, був незмінно пристойний і зосереджений (Довж., І, 1958, 66); Добре второваними і охайно підчищеними стежками вона блукала у лабіринтах зелені (Смолич, І, 1958, 77); Огрінчук запросив його в будинок, ввів у невелику охайно прибрану кімнату (Собко, Скеля.., 1961, 50); // у знач. присудк. сл. В кабінеті начальника шахти.. було чисто й охайно (Ткач, Черг. завдання, 1951, 37); У салонах пароплава завжди охайно, затишно (Веч. Київ, 17.ІУ 1968, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 820.