ПАДУ́ЧИЙ, а, е.
1. заст. Дієпр. акт. теп. ч. до па́дати 1; // у знач. прикм. Від листків падучих ніжний шерех Заплітається в ранковий дим (Рильський, III, 1961, 315); Гримить, аж піниться вода, розгнівана, падуча, на скелі з ревом опада, як повна грому туча (Гонч., Вибр., 1959, 274); Течуть в лісах Карелії річки,.. збунтовані, падучі, гримучкі (Гонч., Вибр., 1959, 266).
Паду́ча хворо́ба (сла́бість), розм. — те саме, що епіле́псія. З коренів.. валеріани готують настойки водні, спиртові (іноді й ефірні), які вживають.. при судорогах, при падучій хворобі (Лікар. рослини, 1958, 130); Он стоїть Андрій — він ще не жив, а вже має сухоти, А в Миколки другий рік падуча слабість… (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 12).
2. у знач. ім. паду́ча, чої, ж., розм. Те саме, що Паду́ча хворо́ба (сла́бість). Було в ньому в цю мить щось страшне, як у тих, що носять в собі падучу. Від такого справді можна ждати всякого божевілля (Гончар, II, 1959, 183).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 14.