ПАНЩА́ННИЙ, а, е.
1. Стос. до панщини. Кайдаш постарів і став ще частіше заглядать в корчму, запиваючи давнє панщанне горе (Н.-Лев., II, 1956, 345).
2. Належний поміщикові на основі державного права (про панщанника). Пан Хоцінський звернув розмову на те, що колись-то було добре: всім панам, і духовенству, і навіть мужикам, як мужики були панщанні (Н.-Лев., І, 1956, 134).
∆ Панща́нний селяни́н — те саме, що панща́нин. Народ приписувавсь в міщани, бо в Акерманщині панщанних селян не було (Н.-Лев., II, 1956, 220).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 54.