ПЕРЕВІ́ЮВАТИ, юю, юєш і ПЕРЕВІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕВІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, док., перех.
1. Віяти все або багато чого-небудь (звичайно зерна́). Закуріли киптягою токи, де перевівали купи намолоченої пашні (Мирний, IV, 1955, 248); Скільки він вижав, перемолотив та перевіяв тими руками хліба на панщині за свій довгий вік! (Н.-Лев., II, 1956, 172); Перевіяв Силентій підситком увесь попіл, але червінців не знайшов (Тют., Вир, 1964, 173); // Віяти ще раз, повторно або заново, по-іншому. У негоду комбайни не зможуть повністю відвівати полову і особливо залишки бур’янів. Таке зерно треба буде додатково підсушувати, перевіювати (Рад. Укр., 20.VІ 1961, 2).
2. тільки док. Перестати віяти (про вітер). Тепер вітер хронічний — може, через 3 тижні, нарешті, перевіє і заспокоїться (Л. Укр., V, 1956, 410).
3. спец. Переносити з місця на місце пісок, сніг і т. ін. (про вітер).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 143.