ПЕРЕПЛЬО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕПЛЮ́НУТИ, ну, неш, док., перех., розм.
1. Плювати через кого-, що-небудь. Потому вони ще плювали: хто переплюне калюжу (Коцюб., II, 1955, 283).
2. тільки док. Плювати далі, ніж хтось; // перен. Перевершити кого-небудь у чомусь. — Ну, знаєш... — засміявсь Павло, — ти навіть щедрінського градоправителя переплюнув: той упразднив [скасував] був науки, а ти хочеш — навіть саму основу життя, любов! (Головко, II, 1957, 473); — Я вам скажу, що мій сусіда, хитрий і лукавий голова колгоспу Бевзь збудував великий ставок у балці, розвів там тисячі гусей та качок і переплюнув мене не тільки по вартості трудодня, а й по валовому збору м’яса… (Чаб., Тече вода.., 1961, 97).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 255.