ПЕРЕПОЧИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕПОЧИ́ТИ, и́ну, и́неш, док. Відпочивати недовгий час, робити коротку перерву для відпочинку під час праці і т. ін. Положивши перо, одкинувшись на спинку стільця і схрестивши на грудях руки, він став перепочивати (Мирний, І, 1954, 319); Гора зерна росла й росла. І коли, перепочиваючи хвилинку, Настя раптом глянула на цю гору, в неї несамохіть вихопилося безмірно радісне: — Ой, яке ж багатство! (Жур., Дорога.., 1948, 123); Як сонечко зайшло, то Люборацький вже далеко був від Крутих: так виїхав, що не дав і коням гаразд перепочити (Свидн., Люборацькі, 1955, 32); * Образно. Літо вже на перевалі: Перепочило після жнив, Утерло піт і — далі, далі, До вересневих щедрих див (Мур., Осінні сурми, 1964, 15); * У порівн. Десь опівночі життя навколо завмерло. Навіть війна на далеких обріях ніби перепочивала в цю пору (Ле, Клен. лист, 1960, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 258.