ПЕРЕПРО́ШУВАТИ1, ую, уєш і діал. ПЕРЕПРОША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПЕРЕПРОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш і розм. ПЕРЕПРОХА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і без додатка.
1. Просити вибачення; вибачатися. [Самосад:] Тоді я їй таку авторитетну відповідь дав, що вона.. цілу ніч мене перепрошувала… (Корн., II, 1955, 346); Тут же перепросила [жінка] за безтактовність мужчини (Панч, Синів.., 1959, 8).
[Ду́же] перепро́шую; [Ду́же] перепроша́ю, діал. — вибачаюсь, прошу вибачення. — Дуже перепрошую, але коли б начальник... — пробував дискутувати Жолтанський (Галан, Гори.., 1956, 143); Коли пан Адам по звичці простягав руку по страву, вона казала: — Перепрошаю (Коцюб., II, 1955, 251).
2. розм. Те саме, що проси́ти. Я зберігала їх [Василеві листи], пожовкли, а зберігала. Бо нескінченне моє кохання до нього. Скільки не перепрошувала — не відповів (Логв., Давні рани, 1961, 60).
Проси́ти та перепро́шувати — дуже просити. Прийшов її чоловік та й почав просити та перепрошувати. "Я, каже, не дам її нікому і пальцем зайняти.." (Л. Укр., III, 1952, 471).
3. розм. Просити всіх або багатьох, одного за одним. Як уже перепросить дружба парубків, то начинає просити дівчат (Сл. Гр.).
ПЕРЕПРО́ШУВАТИ2, ую, уєш, недок., ПЕРЕПРОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., перех., діал. Розпитувати. — Чи не заїздили б ви, Мироне, в столицю розвідати?.. Чи не перепросили б там кого? (Мирний, II, 1954, 91).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 261 - 262.