ПЕРЕХО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕХОВА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.
1. Ховати кого-, що-небудь від когось, укривати якийсь час. — В кожному селі полтавські матері переховують як не одного, то кілька оточенців (Гончар, IV, 1960, 76); — Чи нема де в вас прихистити та переховати крадену пшеницю на якийсь там час? — і Бонковський щиро признавсь і оповістив за свою крадіжку та шахрування (Н.-Лев., III, 1956, 172); З тривогою в голосі додав [Онисько]: — Боюсь я, сину, щоб біляки не забрали нашого коня, переховати поки що треба (Цюпа, Три явори, 1958, 29); // від чого. Ставати притулком у негоду, спеку і т. ін.; захищати. Цей ліс і ця липа, що стілько меду з її бджола набрала, що стілько раз переховувала мене.., — все це пропаде (Мирний, І, 1954, 279).
2. Ховати, приховувати ще раз, повторно, в іншому місці. [Кукса:] Як це Антон постеріг, що я переховував гроші? Добре, що після того ще раз їх переховав! (Кроп., І, 1958, 175); Хлопцеві мрії зразу увірвалися, йому чогось прийшло в голову: треба переховати халявки, щоб дяк не вкрав часом (Вас., II, 1959, 380).
3. розм. Приховувати для того, щоб зберегти. Дрібний буржуа, що переховує тисячі, — ворог державного капіталізму.. (Ленін, 43, 1974, 190); Коли Вольф не прийде, то він сам забере гроші, переховає їх для нього, коли б вернувся пізніше з Угорщини (Фр., VIII, 1952, 376); * Образно. Жадобу любові і відповідний темперамент зуміла [вдовиця] переховати аж до своїх цілком поважних літ (Хотк., II, 1966, 161).
4. діал. Зберігати (у 1 знач.). Коло хати мав [Онуфрій] бурдей, як Івоніка в полі, лише багато менший. Там пересиджував із замилуванням уліті, а взимі переховував бджоли (Коб., II, 1956, 46); По обіді замкнувся він у світлиці, де переховував різні папери, грамоти, метрики і привілеї (Тулуб, Людолови, І, 1957, 35).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 310.