ПЕРЕХРЕ́ЩУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕХРЕСТИ́ТИ, хрещу́, хре́стиш, док.
1. перех. і без додатка. Перетинати що-небудь упоперек, навхрест. Від хатки вузенька стежечка перехрещувала сей шлях і бігла до самого синього Дніпра (Вовчок, І, 1955, 288); — Оце дивись, я встромив голку, беру ту чисницю… Дивись, як нитку кладу. Бачиш, як перехрещую (Л. Янов., І, 1959, 426); Західний край неба, голубий і чистий, раптом у них перед очима перехрестила товста смуга білого диму (Загреб., Європа 45, 1959, 282).
2. тільки док., перех. і без додатка. Робити рукою знак хреста над ким-, чим-небудь для благословення, заклинання і т. ін. — Щось стогне, Ніби умирає, — То мій батько. І нікому Ні перехрестити, Ні рук скласти (Шевч., II, 1963, 310); Ще більше здивувало її, коли вона побачила, як мачуха приступила до печі і крадькома, але так, щоб усі бачили, перехрестила горщик з мамалигою (Коцюб., І, 1955, 270); Я одягнувся в що мав.. Тато й мама перехрестили мене, побажали удачі, і ми поїхали (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 11).
Не перехрести́в (не перехрести́вши) ло́ба — не зробити (не зробивши) знака хреста над собою. — Людські діти в неділю, поки з церкви не вийдуть, то й ріски в рот не беруть, а ти.., лоба не перехрестивши, та до хліба зараз тягнешся? (Вас., І, 1959, 324).
3. тільки док., перех., перен., розм. Те саме, що уда́рити. Карпо почав гикати, свистати. — Свищи.. я руку випручаю… я тебе, вражий сину, перехрещу… (Мирний, І, 1954, 274); Підвівшись на стременах, пан Бжеський перехрестив нагаєм і розгубленого Янека і його бідолашну шкапину (Тулуб, Людолови, І, 1957, 4).
4. перех., заст. Навертати до іншої християнської віри, вдруге здійснюючи обряд хрещення. Спроби Петра Скарги ополячити його [російський народ] мирним шляхом, перехрестити в католицтво — ще на Івані Грозному провалилися безповоротно (Ле, Хмельницький, І, 1957, 112); // Давати нове ім’я, постригаючи в монахи. [Василь:] Я не знаю, нащо людей перехрещують удруге? [Маруся:] Зрікаючись миру, імення мирське треба перемінити (Мирний, V, 1955, 105); // перен. Називати іншим іменем, давати іншу назву. [Степанида:] Он, хоч би й твій батько: доки був убогий, ніхто його й не бачив, а як розбагатів, то де ті й приятелі взялись!.. То був собі Панас та й годі, а тепера вже перехрестили його у Ахтанасія… (Кроп., І, 1958, 125); Пізніше, коли Польща окупувала західноукраїнські землі, перехрестивши Східну Галичину на «Малопольщу», виявилося, що справа паїв юридично задавнена (Вільде, Сестри.., 1958, 118).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 316.