ПЕРЕЧІ́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ПЕРЕЧЕКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і без додатка. Очікувати деякий час початку чого-небудь або чекати якийсь час, перебуваючи де-небудь, у якомусь стані і т. ін.; пережидати. Зоя перечікує, поки Торон проходить мимо, і потім довго дивиться йому вслід (Собко, Любов, 1935, 46); Їй здається, що панові Валер’янові після його промов на мітингах небезпечно сидіти вдома. Лучче б перечекати цей лихий день десь у сусідів, в певному місці (Коцюб., II, 1955, 169); Трохи перечекавши, дівчата зайняли й собі місця, взялися за ложки (Оров., Зел. повінь, 1961, 37); * У порівн. Стоїмо під берегом. Вражіння таке, мов перечікуємо дощ (Хотк., II, 1960, 407).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 319.