ПЕРЕЧІ́ПЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся і діал. ПЕРЕЧІПА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПЕРЕЧЕПИ́ТИСЯ, чеплю́ся, че́пишся; мн. перече́пляться; док.
1. розм. Втрачати рівновагу, чіпляючись за що-небудь ногою. Бігли [угорці] мовчки, випереджаючи один одного, перечіплюючись, падаючи (Гончар, І, 1954, 438); Антон, перечіпаючись постолами через каміння, кинувся до лісозаводу (Чорн., Визвол. земля, 1959, 103); Коли пробігала мимо його Галя, Павлушка .. висунув назустріч їй ногу. Галя перечепилася й з розгону впала лицем на сухий горбочок (Вас., І, 1959, 154); * У порівн. Харкевич повільно йшов вулицею і зовсім не збирався тут зупинятись, але раптом з-за будинку почувся жіночий голос, і ноги зупинилися самі собою, наче перечепилися за щось (Голов., Тополя.., 1965, 459).
2. перен., розм. Зупинятися, переривати яку-небудь дію, зустрівши перешкоду. — Я ж не познайомив. От який став. Прошу, мій... — він перечепився об це слово і додав, — мій співпрацівник по цеху Василь Подак (Хижняк, Невгамовна, 1961, 76).
3. тільки недок. Пас. до перечі́плювати, перечіпа́ти 1, 3.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 320.