ПЕРЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, недок., перех.
1. Сипати перець у страву, посипати, приправляти перцем. Він сідає.. за стіл, очікує сніданку і незабаром зі смаком перчить картопляну юшку (Стельмах, II, 1962, 297); Помідори ріжуть кружальцями, поливають оцтом, солять, перчать і посипають зеленою цибулею (Укр. страви, 1957, 37); * Образно. Він краяв хліб, підсовував страви, перчив їх жартами і ніби аж був радий, що зібрав за столом таке товариство (Мушк., Серце.., 1962, 117).
2. перен., розм. Лаяти кого-небудь. — Он як він її перчить. Молодець! Не приворожила, значить, вона його ні зіллям наговірним, ні іншими чарами (Шиян, Гроза.., 1956, 268).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 336.