ПЕ́СТИ́ТИ, пе́щу́, пе́стиш, недок., перех. і без додатка.
1. Ніжно торкаючись, гладячи і т. ін. кого-небудь, виявляти до нього любов, ласку; голубити. Маму свою небагато й пам’ятаю. Тільки й згадую, як мене пестила й цілувала і називала рум’яним яблучком (Фр., III, 1950, 96); Дід дуже полюбив маленького Петруся, любив брати його на руки, садив його собі на коліна і пестив його, і грався з ним, як з котеням (Н.-Лев., IV, 1956, 219); Підпільники.. турбувалися цим школяриком, що встиг довчитися лише до другого класу, передавали його один одному, годували, пестили суворою рукою, звиклою до толу й гранати (Ю. Янов., ІІ, 1954, 11); Обняла [Оленка], ніжно гладила, пестила телятко, що смоктало їй пальці (Горд., II, 1959, 27).
◊ Пе́сти́ти очи́ма кого, що — ніжно, з любов’ю дивитися на кого-, що-небудь. Хачатуров пестить очима її невеличку фігурку (Донч., II, 1956, 275).
2. перен. Діючи на органи чуттів, виклика́ти приємне відчуття (про сонце, вітер і т. ін.). Море дихає; свіжий, солоний віддих його шелестить листвою, пестить обличчя, бадьорить груди (Коцюб., І, 1955, 289); Вітер пестив оксамитовим крилом обличчя (Рибак, Переясл. Рада, 1948, 72); Сонечко вже ген-ген підбилося, пестить теплом (М. Ол., Леся, 1960, 61).
◊ Пе́сти́ти ву́хо див. ву́хо.
3. З любов’ю вирощувати, викохувати дитину, ніжно піклуватися про неї. Любка росла, як у садку вишня.. Нимидора жалувала її, пестила й не давала робить важкої роботи (Н.-Лев., II, 1956, 244); [Мар’яна:] Було б тобі, мамо, не пестити мене, було б не купати в барвінку, було б утопити маленькою, то не мала б тепер жалю (Вас., ІІІ, 1960, 54); * Образно. Життя не дуже його пестило (Коп., Лейтенанти, 1947, 6); // Дбайливо доглядати. У всіх [дівчат] маленькі кошики в руках, І кожду квітку пильно оглядають, Пестять і підливають на грядках (Фр., XI, 1952, 292); Він пестив її [борідку] й викохував, як викохує в оранжереї талановитий садівник кущик заморської рослини (Донч., VI, 1957, 519).
4. Виношувати, плекати (думку, надію і т. ін.). Пестила [Маланка] мрію про землю, а земля встала проти неї ворожа, жорстока, збунтувалась і втікла з рук. Як марево поманила і як марево щезла (Коцюб., II, 1955, 105).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 341.